Самотність.

      Ця стаття не буде стосуватись конкретно любовних стосунків, вона про відносити людей в цілому.

По житті я інтроверт, і мені не звикати до самотніх вечорів, ну і власне до таких же місяців. Я чудово почуваюсь наодинці з собою, моментами навіть краще чим в компанії друзів. Тоді я відчуваю абсолютну свободу, відкидаю всі переживання, і просто насолоджуюсь поточним фрагментом мого життя. Але ж усім відомо, всі ми різні, і наші бажання не завжди співпадають. Так от до чого я веду. У мене є подруга, яка завжди відчуває потребу у стосунках, і не важливо скільки вони триватимуть. Вона почуває себе в безпеці, лише тоді, коли поруч є хоч хтось. І в цьому плані, я її розумію. Ні, я не говорю що, я завжди перебуваю у романтичних відносинах з кимось... Взагалі  справжніх довготривалих стосунків у мене не було. І я добре при цьому почуваюсь. Але я не уявляю і дня без моїх близьких, без голосу мами, і сміху мого маленького братика.
      Замкнуті люди можуть казати, що їм не потрібні ніякі стосунки, і їм чудово бути єдинним і головним героєм свого життя, так, наче вони не залежать від інших людей. Але насправді, всі ми залежні, хтось від шепоту ніжних слів, а хтось від голосу батьків.
      Тому, самотність це не відсутність людини, скоріш це можна назвати - вибором душі.